"Я перебуваю у цих гонках тільки тому, що жодна річ у світі не може дати тобі таких відчуттів: фізичних і психологічних, - сказав Баттон в інтерв'ю The Daily Mail. - Мало хто може уявити, як це пілотувати настільки потужний і швидкий болід, та ще з фантастичною фізикою Формули-1. Це щось неймовірне! По-перше, через мінімальний кліренс і жорсткість підвіски, всі нерівності і вібрації на швидкості понад 300 км / год відчуваються неймовірно виразно. По-друге, коли проходиш на скаженій швидкості повороти, у яких на звичайній машині тебе вже давно б викинуло на узбіччя, пілот відчуває найсильніші перевантаження, а голова теліпається на шиї немов футбольний м'яч, що штовхають ногами. А чого варті неймовірно ефективні гальма, що дають тобі можливість відчути, як вся шкіра починає здиратися з тіла. Плюс скажений ритм і адреналін змушують пілота сильно потіти, особисто я втрачаю за гонку не менше двох літрів рідини, а серце стукає в межах 150 ударів на хвилину.

Великий слід у кар'єрі пілота і на його психіці залишає перша серйозна аварія. Ти постійно живеш з думками, що це може статися знову, тому виходиш на старт у постійному страху і насназі. Ми всі тут трохи не від світу цього, божевільні, тому-то стати пілотом Формули-1 можуть одиниці з найкращих у світі. Пам'ятаю, моя така аварія сталася в Монако у сезоні-2003, коли на виході з тунелю я чиркнув відбійник і на швидкості близькою до 300 км / год врізався у стіну. Дістали мене з кокпіта без свідомості. Ось тоді я і став боятися.

Рано чи пізно мені доведеться завершити свою кар'єру пілота королівських гонок, але чим займуся потім, не знаю. Багато пілотів говорять, що після відходу на пенсію вони задоволені безтурботним життям, але я бачив їх через півроку, всі вони як один марять ідеєю повернутися за кермо ".